Сторінка практичного психолога

Шевченко Олена Вікторівна

Графік практичних годин.

Понеділок - 12-30 - 17-30

Середа - 8-00 - 13-00

Четвер - 8-00 - 13-00

П`ятниця - 8-00 - 13-00

Дошкільний вік - життєво важливий етап формування особистості, на якому маленька людина отримує перший досвід взаємодії з суспільством , намагається знайти своє місце у ньому, зберігаючи свою особистість. І в цьому помічник маленькій людині - дитячий практичний психолог.
У дитячому навчальному закладі практичний психолог проводить наступну роботу :

- діагностика рівня розвитку пізнавальних процесів (мислення, уваги, пам´яті, сприйняття, мовлення , емоційної сфери

- розвивальні групові заняття з дітьми різного віку;
- індивідуальні корекційні заняття (тривожні діти, підвищена агресивність, гіперактивність, дефіцит уваги, дитячі страхи);
- дорослим надаються індивідуальні психологічні консультації.

Графік надання консультацій психологом :
Понеділок 15.00 - 17.00
Четвер 9.00 - 11.00

Кризис 3 лет у детей.

Что делать родителям? Упрямство, протесты, истерики и своеволие - частые проявления кризиса 3 лет у детей. Еще вчера милый и послушный, малыш вдруг превращается в тирана, устраивающего истерики по любому поводу. Как реагировать и что делать родителям?

Три года – возраст, когда ребенку так хочется ощутить себя взрослым и самостоятельным, в этом возрасте дети уже имеют собственное "хочу" и готовы отстаивать его перед взрослыми. Это время открытий и находок, возраст пробуждения фантазии и осознания себя как личности. Ярко выраженная особенность данного периода - кризис трех лет. У малышей он может проявляться по разному, но основными «симптомами» являются крайнее упрямство, негативизм и своеволие.

Малыш отказывается ложиться спать, не хочет сам одеваться, убирать игрушки. Капризничает – «Я хотел пойти другой дорогой!» (Когда пройдено уже половина пути и свернуть на другую дорогу уже нет возможности). Кричит и топает ногами, если родители не выполняют любую его просьбу.

Нередко такое поведение ребенка застает родителей врасплох. Еще вчера ребенок с удовольствием выполнял все несложные поручения, и вдруг он начинает все делать «наоборот» - убегает, когда его зовут, раздевается, когда просят одеться теплее. Порою, кажется, что он забыл все слова, кроме «Нет» и «Не хочу». Не зная, как реагировать на детские истерики и демонстративное неподчинение, родители теряются и сердятся.

Как реагировать родителям? Что делать родителям, если ребенок ведет себя вызывающе? В первую очередь, не стоит заострять внимание на плохом поведении ребенка, и тем более пытаться сломить его. Это не приведет ни к чему хорошему. Но и впадать в другую крайность – вседозволенность, тоже нельзя. Ребенок не должен решить, что истерика – это надежный способ добиться своего. Самое мудрое, что могут сделать родители в данной ситуации – отвлечь ребенка, переключить его внимание на что-то другое. Например, предложить почитать ему любимую книжку или вместе поиграть в какую-нибудь игру. Конечно, если ребенок уже достиг пика истерики, это не сработает. В этом случае приступ детского гнева нужно просто переждать. Если вы находитесь дома – твердо скажите ребенку, что вы поговорите с ним, когда он остынет, и займитесь своими делами. Оставайтесь спокойны, как бы трудно это ни было. После этого объясните ребенку, что вы его очень любите, но капризами он ничего не добьется.

Если истерика случилась на улице или в магазине (а дети любят работать на публику), по возможности лишите ребенка зрителей. Для этого можно просто перенести ребенка в менее людное место.

Старайтесь избегать ситуаций, когда ребенок может ответить «нет». Не давайте ему прямых указаний: «Одевайся, мы сейчас пойдем гулять», а создайте иллюзию выбора: «Ты хочешь погулять во дворе или в парке?», «Мы будем играть в песочнице или пойдем на горку?».

Помогите ребенку справиться с кризисом кризис трех лет

Кризис 3 лет у детей – серьезное испытание для родителей, но ребенку в это время приходится еще тяжелее. Он не понимает, что с ним происходит, и не в состоянии контролировать свое поведение. И ему нужна ваша поддержка. Не забывайте хвалить малышей за хорошее поведение и поощряйте самостоятельность «Катюша молодец! Маленькие детишки не умеют убирать за собой игрушки, а Катюша умеет», расскажите бабушке или папе, пришедшему с работы: «Сегодня Катюша такая умница – сама днем спать легла». Это поможет сформировать у ребенка положительный образ себя.

Реакция родителей на капризы ребенка при кризисе 3 лет - очень важный вопрос. Конечно, упрямство любимого чада огорчает родителей, испытывая их нервы на прочность. Трехлетка настойчиво проверяет границы дозволенного, и если вы где-то дадите слабину или наоборот чересчур жестко поведете себя – в ответ получите неадекватную реакцию на, казалось бы, простую просьбу. Поэтому будьте спокойны в любой ситуации и даже если очень сложно – держите себя в руках. Ведь кризис 3 лет у ребенка – это вовсе не проявление вредности или негативной наследственности, а природная необходимость испытать себя, закрепить ощущение силы воли и собственной значимости. Это жизненный этап, без которого невозможно становление личности ребенка.

Кризис трех лет у детей нужно просто переждать как бурю, пережить как землетрясение и перенести как болезнь. Поэтому ваш девиз на этот год: терпение, терпение и терпение!

1. Консультація:

Основные принципы поведения родителя, желающего ускорить протекание кризиса трех лет без психических травм для ребенка.

1. Обращаясь к ребенку, формулируйте свои просьбы не в виде утверждения («Иди кушать»), а в виде вопроса («Ты кушать будешь?», «Ты кушать будешь сейчас или попозже?», «Ты будешь кушать рисовую кашку или гречневую?» в зависимости от ответа, который вы ожидаете услышать).
2. Ведите себя с малышом, как с равным. Спрашивайте разрешения взять его игрушку, обязательно говорите «Спасибо», если кроха оказал вам услугу. Так вы не только избежите негативизма и упрямства с его стороны, но и подадите малышу хороший пример для подражания.
3. Направляйте энергию ребенка в мирное русло, то есть предлагайте замену нежелательным поступкам малыша (так делать нельзя, а так можно), используйте игру для сглаживания кризисных моментов.
4. Уступайте ребенку в «мелочах», максимально расширьте его права, позвольте ему совершать ошибки, не вмешивайтесь в детские дела, если малыш об этом не просит. Но в том, что касается его здоровья и безопасности, а так же здоровья и безопасности других людей – будьте непреклонны – НЕТ, безо всяких исключений!
5. Если малыш стал сопротивляться вашему предложению из чувства негативизма, просто подождите несколько минут. Ему нужно немного времени, чтобы самому принять решение.
6. Если у ребенка, не смотря на ваши усилия, началась истерика. Спокойно переждите ее, и только потом объясните, как «правильно» себя вести и почему. Но не ждите, что малыш поймет вас так, как вам бы хотелось, даже если вам кажется, что вы все очень подробно разжевали. Скорее всего, придется не раз возвращаться к этому разговору в других подобных ситуациях.

2. Консультація:

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ДИТЯЧОГО САДКА?
Причин, через які малюк не хоче до дитячого садка, велика кількість, найсуттєвіша – це небажання відлучатися від домашнього середовища та звичного оточення. Малюк, не вміючи мислити у часовій перспективі, сприймає кожне розлучення з мамою та рідними, як незворотну втрату. Це буде тривати до тих пір, поки він не засвоїть новий для нього порядок зустрічей та розлучень, не звикне до дітей та вихователів. Дитина не завжди швидко та безболісно звикає до шуму, великої кількості людей, емоційної особливості життя в дитячому садку. Деякі малюки страждають від цього місяцями. А примушення ходити туди, де малюк почуває дискомфортно, підриває в його душі віру в батьківську любов.
Як полегшити процес адаптації та звикання до умов дитячого садка? Як зробити так, щоб малюк із задоволенням відвідував дитячий садок?
Для того, щоб дитина швидше звикла до думки, що необхідно відвідувати дитячий садок і для скорішої адаптації до режиму ви, батьки, можете піти таким шляхом. Дитина повинна з першого дня знати, що вибору у неї немає – відвідування садка неминуче. Тоді всі свої зусилля малюк направлятиме на пошуки позитивних моментів того, що відбувається. Лібералізм лише ускладнить ситуацію. Якщо по годині сидіти в роздягальній кімнаті, слухаючи несамовиті крики свого чада, чи чергувати декілька днів перебування в садку з тижнем – дома, або скорочувати час перебування дитини в групі 1.5 – 2год на день, становище погіршиться ще більше для вас, малюка та персоналу дошкільного закладу. Дитина може відчути, що його батьки неготові до того, щоб залишити його в садку, що остаточне рішення ще не прийняте. Це буде створювати у малюка помилкові надії, які лише погіршуватимуть ситуацію.
Якщо питання про необхідність віддати дитину до дитячого садка остаточно вирішено, не слід чекати моменту, коли малюк стане самостійним. Вчитися їсти, одягатися, заправляти ліжечко необов’язково вдома. Не витрачайте час на муштрування та настанови. Краще використайте час своєї додаткової відпустки по догляду за дитиною на більш корисні та актуальні речі.
Якщо ви не будете боятися розлуки з дитиною, скоріш за все, і вона легше перенесе її. Тим більше, не слід боятися, що контакти з іншими дітьми знизять прихильність до вас. Скоріше навпаки, перебування в дитячому садку посилить любов дитини до домівки та батьків.
Дуже важливо в процесі підготовки дитини до дитячого садка наблизити режим сну та відпочинку до встановленого у дошкільному закладі. Організм дитини достатньо пластичний. Перебудова ритмів сну та неспання відбувається за 2-3дні. Тому достатньо лише підняти малюка в необхідний час, і він поповнить дефіцит сну тривалішим денним сном. Все це відбудеться в результаті потреб організму без умовлянь та насилля. Для того, щоб дитині було легше прокинутись вранці, вмикайте веселу музику або будіть дитину разом з його улюбленою іграшкою.
Проблему відмови дитини від їжі в дитячому садку також можливо вирішити хоча б частково. Не намагайтеся нагодувати малюка вдома. Немає нічого страшного в тому, щоб дитина почекала до сніданку в дитячому садку. Дорога до садка, ранкова гімнастика та ігри перед сніданком лише посилять апетит, а значить менше буде вередувань з приводу «несмачної» їжі.
Обов’язково попередьте персонал закладу про смаки малюка, але робити це слід за його відсутності, оскільки подібні розмови немов програмують дитину на відповідні дії – вередування та відмову від їжі, пояснюючи це словами батьків.

Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь та дідусів
1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене до своєї родини. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва бути людиною.
2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені : «Що ?» , «Коли?» і «Чому?»- кожен із нас у ньому має робити.
3. Мої ручки ще маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я застилаю ліжко, малюю, пишу, або кидаю м'яча.
4. Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чуйними до моїх потреб.
5. Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте і оцінюйте. Але не мене – лише мої вчинки.
6. Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на них учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.
8. Я вчусь у вас усього : слів, інтонації, голосу, манер. Тому навчіть мене , будь ласка, найкращого. Пам'ятайте, що ми разом не випадково : ми маємо допомагати один одному.
9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилась на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.
10. Любі мої, я вас дуже люблю ! Покажіть мені, що ви також мене любите.

П'ять шляхів до серця дитини.
Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчатися виявляти свою любов до неї, спілкуючись.
Частіше нагадуйте собі таке :
• Перед вами - дитина;
• Вона поводиться, як дитина;
• Трапляється, що її поведінка дратує батьків;
• Якщо я виконуватиму свої батьківські обов'язки, любитиму дитину, незважаючи на її провини, вони виправляться, коли подорослішає моя дитина.

Як відповідати на дитячі запитання - поради батькам
1. Ставтеся до запитань дитини з повагою, не відсторонюйтесь від них. Уважно слухайте дитяче запитання, намагайтеся зрозуміти, що зацікавило дитину в тому чи іншому випадку, предметі, явищі про яке вона запитує.
2. Давайте стислі , доступні для дитини - дошкільника відповіді, не вживайте складних для розуміння слів, мовленнєвих зворотів.
3. Відповідь повинна не лише збагатити дитину новим знанням, а сприяти подальшим роздумам, спостереженням.
4. Заохочуйте самостійну розумову діяльність дитини, відповідаючи на її запитання зустрічним :» А як ти вважаєш?»
5. Відповідаючи на запитання дитини, намагайтеся залучити її до спостереження за навколишньою дійсністю, читання, розгляду ілюстративного матеріалу.
6. Даючи відповідь на запитання дитини, впливайте на її почуття, виховуйте гуманізм, чутливість, тактовність до оточуючих.
7. Якщо відповідь на запитання дитини передбачає повідомлення знань, що недоступні для її розуміння, не бійтеся зауважити : «Дещо ти зараз не можеш осягнути, але коли підростеш, більше дізнаєшся і сам зможеш дати відповідь на це запитання».

Поради батькам – правила покарання
1. Покарання не має шкодити здоров'ю-ані фізичному, ані психічному. Воно має бути «корисним».
2. Якщо є сумніви щодо покарання - краще не карати. Навіть якщо ви зрозуміли, що надто м'які, довірливі і нерішучі. Жодної «профілактики» ! Жодного покарання « про всяк випадок» !
3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному за кожен вчинок.
4. Краще не карати зовсім, ніж карати із запізненням.
5. Покарали - пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі провини - ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.
6. Без приниження ! Що б не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви несправедливі, то покарання не подіє, а зашкодить.
7. Дитина не повинна боятися покарань, вона має боятися не вашого гніву, а вашого засмучення.

Розглянемо флегматичний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

ФЛЕГМАТИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ
(сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи)
Характерні риси

Позитивні
завжди спокійний
терплячий
обов'язковість
не уразливий
його практично неможливо вивести із себе
відрізняється високою працездатністю
наполегливість
здатний до великих навантажень в роботі
врівноважений у стосунках
Негативні
все робить повільно
малорухомість
вимагає часу для зосередження
повільно приймає рішення
впертість
безініціативність
За впертістю цей малюк перевершує всіх, а вдома його всі називають "копушею". Дитина з таким типом нервової діяльності завжди незворушна і спокійна. Поруч із цим нікуди не поспішаючим "копушею" здається, що час зупинився або його взагалі насправді немає.
Такому малюку властиве уповільнене, але сильне реагування, повільне, але міцне запам'ятовування. У середовищі дітей він відрізняється спокоєм. Почуття флегматика рівні, постійні та глибокі.
Флегматик все робить докладно, переборюючи всі перешкоди. Свої рішення він не міняє, а якщо їх треба відстояти, то виявить максимум упертості. Він дуже відданий своїм близьким і друзям, хоча йому важко знайти справжнього друга. Дитина-флегматик не за віком миролюбні, за можливості уникають боротьби, воліючи не ризикувати. Його мова некваплива, виразна, але без численних жестів і яркої міміки.

       Такий малюк засинає швидко, а от розбудити його непросто: він вередує, ниє, а після сну ходить сонний, млявий, немов недоспав.
       Через те, що флегматичний малюк дуже повільний, йому потрібно багато часу для засвоєння нової інформації. Але один раз отримані знання міцно закріплюються в його пам'яті. Всі вікові навички в нього також формуються важко і довго, але надовго. Флегматика можливо навчити і майже неможливо перевчити!
       Маля не любить змін, дуже повільно звикає до нової обстановки і тривалий час адаптується до дитячого організованого колективу.

Як правильно виховувати дитину- флегматика
1. Основним підходом у вихованні дитини- флегматика є принцип, який умовно можна назвати "не квап". Пам’ятайте, що таке маля не може працювати в умовах дефіциту часу, йому потрібний індивідуальний темп, його не можна підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу. Не жадайте від свого малюка космічних швидкостей.
2. Навчайте дитину раціонально розподіляти час.
3. Не тисніть на свою дитину, тому що під тиском з боку дорослих вона лише стає ще більш незграбним і пасивним.
4. Не називайте дитину "копушею", особливо при інших людях.
5. Пам’ятайте, що діти - флегматики мають велику потребу у схваленні.
6. При вихованні малорухомого флегматика важливо розвивати інтерес до рухів, грати з ним в ігри, де необхідна швидкість рухів, точність, спритність, і заохочувати, коли він виконує будь-які правила гри.
7. У повільних флегматиків необхідно намагатися поступово виробляти здатність швидше перемикатися з одного виду діяльності на інший. Навчайте перемикати увагу при виконанні різних доручень
8. Намагайтеся розвивати допитливість малюка (читайте з ним цікаві пізнавальні книги, дивіться науково-пізнавальні фільми, відвідуйте музеї, обговорюйте отриману інформацію).
9. Стимулюйте маля до прояву ініціативи.
10. Навчайте дитину повніше виражати свої емоції та почуття: якщо йому сумно, не забороняйте йому плакати, якщо він радіє, дозволяйте йому радіти в повну міру та ін.
11. Залучайте дитину до спільної діяльності (як у дитячому, так і дорослому колективі).
12. Прищеплюйте дитині навички спілкування.
Пам’ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти їм.

Розглянемо холеричний тип темпераменту дитини та ознайомимося із практичними рекомендаціями з правильного виховання з урахуванням темпераменту.

ХОЛЕРИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ
(сильний, неврівноважений, рухливий)
Характерологічні риси
Позитивні
висока активність
енергійність
швидко усвідомлює обстановку
товариськість
рішучість
збуджена переконлива мова
Негативні
невитриманість
запальність
агресивність
нестійка поведінка
різкість у відносинах, конфліктність
циклічність у роботі, у переживаннях, настроях
       Цей темперамент один з найяскравіших темпераментів дитини, що приносить батькам постійну турботу. "Спокій нам лише сниться!" - можуть сказати вони про свого малюка-холерика. Також деякі особливості такого темпераменту притаманні усім дітям.
       Малюк з таким типом нервової системи - непосидючий, пустотливий. Він галасливий, нестриманий, метушливий, неслухняний, запальний, забіякуватий. Це невгамовний бешкетник і задира, що постійно влаштовує скандали і сварки. Мова холерика уривчаста, швидка, із проковтуванням окремих слів, однак дуже виразна та емоційна.
       Рухи такого малюка стрімкі, різкі, енергійні. Умовні рефлекси в холерика утворюються швидко, але не є нестійкими. Йому раптом хочеться буквально на середині поставити крапку, щоб почивати на лаврах, які ще не заслужив. Нову інформацію засвоює швидко, але вже через кілька хвилин вона вилітає в нього з голови. Такі діти неуважні, їм не вистачає розважливості та уміння розраховувати на свої можливості.
       Холерик по натурі командир, він легко адаптується до незвичної обстановки, але через свій запальний характер постійно конфліктує зі своїми однолітками, хоча не може без них жити. Такий дитина схильна до гри на публіку, він постійно має потребу в глядачах, від якої чекає відповідної реакції. Тому дитина- холерик ніколи не буде плакати і вередувати на самоті.
       Холерик не вміє чекати і приборкувати свої бажання. Він любить активні гучні ігри та нові враження, охоче йде на ризик. Настрій нестійкий, змінюється, здавалося б, з незначних причин. Засинають холерики важко, під враженням подій дня. Якщо батьки намагаються покарати маля за невміння себе стримувати, у нього виробляється агресивність, готовність до опору, до самозахисту.

Як правильно виховувати дитину- холерика
1. Основним підходом у вихованні дитини- холерика є принцип, який умовно можна назвати "Жодної хвилини спокою": підтримуйте і направляйте енергію дитини на корисні справи.
2. Виключте з обстановки те, що перезбуджує нервову систему дитини.
3. Контролюйте бурхливі прояви холериків, у цьому допомагають спокійні ігри, вибір цікавого хобі.
4. Особливу увагу приділяйте вихованню посидючості.
5. Строго та послідовно контролюйте вчинки та дії дитини.
6. Копітко привчайте малюка доводити до кінця розпочату справу.
7. У зв'язку з підвищеною чутливістю поводитися з холериками слід м'яко, тому що різкість може порушити стосунки між дитиною і батьками.
8. Не використовуйте фізичну силу при впливі на дитину, зауваження робіть строго, але спокійно.

9. Холерика не варто вмовляти, він краще реагує на спокійну, тактовну вимогу.
10. Виховуйте наполегливість і стриманість, уміння володіти собою, варто гасити будь-яку агресивність ребенка у зародку.
11. Окрему увагу приділяйте навчанню ввічливості, тактовності.
12. Вашому малюку важливо знати, що до його слів прислухаються.

Пам’ятайте, що потрібно не придушувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти ним

Розглянемо меланхолійний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

МЕЛАНХОЛІЙНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ
(у його основі лежить слабкий тип вищої нервової діяльності)

Характерологічні риси
Позитивні
висока чутливість
сердечність, здатність до співчуття
тонка сприйнятливість
у звичній обстановці - старанний працівник
м'якість
доброзичливість
Негативні
уразливий і сором’зливий, невпевнений у собі
помисливість
замкнутість
знижена активність
низька працездатність (у несприятливих умовах)
Меланхолік - це м'який і слухняний малюк. Меланхоліки сором’язливі, боязкі, а нерішучість - одне з основних властивостей їхнього характеру. Нерішучість проявляється в усіх рухах, жестах і вимові маляти-меланхоліка. Його засмучує і виводить з рівноваги будь-який дріб'язок, і ця емоційна нестійкість аж ніяк не каприз. Він чутливо реагує навіть на людський голос: спробуй його лише підвищити - і такий малюк відразу заплаче. Сльози в меланхоліків невичерпні, адже вони бояться усього, особливо незнайомих людей і нової обстановки.
Діти-меланхоліки часто замикаються в собі, дуже погано звикають до нового колективу, прагнуть бути в "тіні". Часто "зациклюються" на невдачах, дуже болісно реагують на негативні оцінки, а покарання сприймають як справжню трагедію. Уразливості меланхоліка немає кінця й краю. Меланхолійні діти дуже недовірливі, часто хвилюються по дрібницях. Велике значення надають дріб'язкам.

       Таке маля побоюється зміни місць і зміни укладу життя. У нових, особливо конфліктних, ситуаціях губиться, працює значно нижче за свої можливості.
       Знання меланхолікові даються важко, через недостатню активність уваги маля постійно відволікається на сторонні предмети і не може зосередитися на головному.
       Будь-яка діяльність для меланхоліка - робота, від якої він миттєво утомлюється. Таке маля, навіть граючи, стомлюється. У цих дітей часто міняється настрій, вони малоініціативні, нелегко вступають у контакт із однолітками. Рухи їх невпевнені, бідні й часто метушливі. Мова тиха, але інтонація виразна.
        Такий малюк дуже довго готується до сну, погано засинає, важко прокидається, важко переходить від одного виду діяльності до іншого.

Як правильно виховувати дитину-меланхоліка
1. Основним підходом у вихованні дитини- меланхоліка є принцип, який умовно можна назвати "не нашкодь".
2. У спілкуванні з таким малям і у виховних впливах зважайте на уразливість його психіки - не підвищуйте голос і не тисніть на нього, своє невдоволення виражайте рівним упевненим голосом, не обзивайте його.
3. Пам’ятайте, що дитина- меланхолік має потребу в особливій увазі, теплих відносинах, у допомозі. Будьте з ним лагідними.
4. Частіше хваліть його й не скупіться на прояв щирих слів. У вашого малюка особлива інтуїція, і йому життєво необхідно відчувати, що його люблять.
5. Заохочуйте його навіть за незначні успіхи і досягнення.
6. Не пропускайте нагоди показати своєму уразливому чаду, що ви дуже цінуєте найменший прояв його турботи.
7. Ніколи не робіть своєму малюку зауваження на людях - це провокує розвиток серйозних комплексів.
8. У спілкуванні зі своєю дитиною частіше використовуйте тактильний контакт: торкайтеся до нього, гладьте по голові та ін.
9. Не забувайте про швидку стомлюваність, обумовлену слабкістю нервових процесів - не перевантажуйте його розвиваючими завданнями, у процесі виконання домашньої роботи робіть паузи. Пам’ятайте про те, що навіть ігри стомлюють його і можуть призвести до стресу.
10. Стресовою для дитини- меланхоліка є будь-яка ситуація змагання, намагайтеся їх уникати.
11. Не жадайте від меланхоліка того, що для нього нездійсненне. Націлюйте його на посильні заняття й допомагайте їх вчасно виконати, уникаючи перевтоми.
12. Уникайте в спілкуванні з дитиною наказів, тому що вони тільки сповільнюють його діяльність.
13. Розвивайте самостійність, даючи дитині посильні доручення. При кожному прояві самостійності заохочуйте свого малюка, підбадьорюйте теплим словом.

14. Проявляйте терпіння в розвитку активності, сміливості.
15. Стимулюйте маля до прояву ініціативи.
16. Розвивайте товариськість свого малюка.
17. Не лякайте й не залякуйте свого малюка. Дитині-меланхолікові протипоказані страшні історії, тривожні фільми та передачі.
18. Допомагайте позбутися від страху, для цього обговорюйте з дитиною його почуття. За страхи не висміюйте.
19. При виборі навчального закладу пам’ятайте, що для меланхоліка найбільше підходить рівна, потребуюча посидючості і терпіння діяльність (робота). Його не обтяжує навіть монотонна робота.
20. У звичній обстановці, у дружному колективі він успішно виконує доручену справу, учиться.

Пам’ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти їм.

Розглянемо сангвінічний тип темпераменту дитини і ознайомимося із практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

САНГВІНІЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ
(сильний, урівноважений, рухливий)

Характерологічні риси
Позитивні
висока рухливість
висока адаптивність (легко пристосовується до нових умов)
захопленість
товариськість
життєрадісність, оптимізм
доброзичливість
не уразливий
виразність міміки та пантоміміки
Негативні
незібраність
ненадійність (завжди обіцяє, але не завжди виконує свої обіцянки)
мінливість, легковажність, розкиданість
поверховість сприйняття
недостатня здатність до зосередження, відсутність посидючості
недостатня наполегливість
тяготиться одноманітністю
діяльний за умови цікавої справи
Сангвінік - це дружелюбний, товариський, життєрадісний малюк. При цьому він досить покладливий і розважливий. Відкритий і говіркий, він обожнює нові обличчя і нові місця, йому необхідні зміни захоплень.

       Дитина-сангвінік легко іде на компроміс. Не боїться труднощів. Легко переживає невдачі. Він без проблем вливається в будь-який колектив і пристосовується до незвичної обстановки.
       Цікавість сангвініка безмежна, здається, що він просто зараз хоче осягнути неосяжне. Він завжди прагне дізнатися якомога більше і легко засвоює нову інформацію. Він швидко перемикається з одного на інше, здатний займатися відразу декількома справами.
       Малюк із сангвінічним темпераментом активний, рухливий, імпульсивний, обожнює гучні ігри. Якщо веселунові нудно, то він стає млявим і не може сконцентруватися на тому, що відбувається тут і зараз.
       На покарання сангвінік реагує спокійно. Він абсолютно незлопам'ятний, неконфліктний, тому з ним важко посваритися. "Життя без сварок" - такий його життєвий девіз. Але зворотний бік "сонячної" натури, про яку не повинні забувати дорослі, така: сангвінікові комфортно лише в тому випадку, якщо він подобається всім.

Як правильно виховувати дитину- сангвініка
1. Основним підходом у вихованні дитини- сангвініка є принцип, який умовно можна назвати "довіряй, але перевіряй". Милий малюк-сангвінік завжди обіцяє, але далеко не завжди виконує обіцяне, тому треба проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку.
2. Контролювати вчинки та дії.
3. Виховуючи дитину із сангвінічним темпераментом, варто формувати в неї стійкі прихильності, інтереси.
4. Привчати доводити розпочату справу до кінця.
5. Звертати особливу увагу на якість діяльності, не допускати поверхневого і недбалого виконання завдань.
6. Хвалити заслужено, тому що є схильність до зазнайства.
7. Приймайте в спілкуванні із сангвініком дух легкості, веселощів і гумору, що йому найбільше по душі.
8. Пам’ятайте, що життєрадісність, товариськість і оптимізм сангвініка здатні обернутися зворотним боком медалі і стати джерелом і його легкодумства, і мінливості.

Пам'ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашої дитини, а навчитися управляти ним.

Пам’ятка для батьків

Дванадцять типів
автоматичних реакцій

* Накази та команди, скажімо: «Зараз же перестань!», «Забери», «Швидко в ліжко», «Замовкни», «Щоб я цього більше не чув» тощо. У цих фразах дитина чує небажання дорослого вникнути в її проблему, відчуває неповагу до своєї самостійності. Вона ображається, намагається вчинити по-своєму, пручається.

* Попередження, застереження або погроза, як-от: «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, і я візьмуся за ремінь» тощо. Погрози безглузді, якщо дитина саме зараз відчуває страх або інші негативні емоції з приводу неприємної ситуації. Вони лише заганяють дитину в ще більшу безвихідь. Часто використовувати погрози й попередження не варто ще й тому, що діти до них звикають і перестають на них реагувати.

* Мораль, повчання, проповідь, наприклад: «Ти зобов’язаний поводитися, як личить», «Кожна людина повинна трудитися», «Ти повинен поважати старших» тощо. Дитина з таких фраз не довідається нічого нового і нічого не змінюється від того, що вона чує це в сотий раз. Результат зазвичай один — дитина відчуває тиск зовнішнього авторитету, іноді провину, іноді нудьгу або все одразу. Чи означає це, що з дітьми не потрібно розмовляти про моральні норми й правила поведінки? Ні, не означає. Однак робити це треба лише у спокійній, а не в напруженій обстановці.

* Поради і готові рішення, скажімо: «А ти візьми й скажи…», «Чому б тобі не спробувати…», «По-моєму, потрібно підійти й вибачитися» і т. ін. Однак дитина не завжди схильна прислухатися до наших порад, а іноді вона відкрито повстає, говорячи: «Я й без тебе знаю» тощо. За такою негативною реакцією стоїть бажання дитини бути самостійною, самій приймати рішення. Щоразу, коли ми радимо що-небудь дитині, ми ніби повідомляємо їй, що вона ще мала і недосвідчена, а ми — розумніші за неї, знаємо усе наперед. Позиція батьків «зверху» дратує дитину, а головне — позбавляє її бажання розповідати про свою проблему. Дуже важливо давати дитині можливість вирішувати самій, хоча це складніше, ніж пропонувати готові рішення. Адже лише так можна сформувати у неї таку базову якість особистості як самостійність.

* Доказ, логічні висновки, нотації, лекції, як-от: «Час уже знати, що перед їжею слід мити руки» тощо. Часто у такій ситуації діти відповідають: «Відчепися», «Досить» і т. п. У найкращому разі вони перестають нас чути. Відповідно, зусилля батьків даремні.

Як поводитися батькам з обдарованою дитиною

Зрозуміти дитину і усвідомити її неординарність.
Не ігнорувати унікальність його природних даних але й не захоплюватися їм понад міру.
Не перетворювати все життя дитини в "стрибки" для задоволення своїх високих батьківських амбіцій.
Створити умови для "заохочення" таланту.
Не проектувати на обдаровану дитину власні захоплення та інтереси.
Не культивувати в дитині почуття необхідності досягти успіху.
Не змушувати надмірно захоплюватися улюбленою справою і не перевантажувати дитину.
Створити дитині атмосферу творчості і не гасити інтерес, що виникає у дитини.
Вчити терпінню і заохочувати за старання.
Тактовно, делікатно допомагати йому.
Вчити програвати і не сприймати будь-яку невдачу як трагедію.
Намагатися всіма способами зменшити надмірну вразливість малюка.
Спокійно ставитися до емоційних перепадів малюка.
Спробувати допомогти викоренити почуття незадоволеності в собі, трохи приземлити ідеал, якому дитина, можливо, слідує.
Робити все, що від вас залежить, щоб дитина не занижувала свою самооцінку і в той же час, щоб не виставляла свою обдарованість напоказ.
Вчити налагоджувати стосунки з однолітками, бути доброзичливим у колективі.
Намагатися пояснити, що незручно поправляти інших, показуючи свою освіченість і зверхність.
Як можна більше уваги приділяти фізичній активності дитини.
Враховувати індивідуальність дитини. Тактовно поводитися з нею.
Весь час підбадьорювати його.
Зуміти створити доброзичливу атмосферу по відношенню до дитини, залучаючи не тільки близьких, але і вихователів дитини.
Вважати себе найщасливішим з батьків.
Не підрізати дитині крила, а відправлятися з ним у "політ".

ЯК НЕ ТРЕБА поводитися батькам з обдарованою дитиною

Не звертати уваги на дар дитини або спеціально піднімати його весь час до небес.
Виховувати як самого звичайної дитини або створити "тепличні" умови для життя.
Вважати дитину в якійсь мірі ненормальною або підкреслювати обдарованість малюка.
Весь час приземляти дитину або вважати недосяжною для всіх.
Карати за допитливість або настільки заохочувати її, що це може скінчитися якимось зривом.
Будь-якими способами уповільнювати розвиток чи настільки прискорювати його, що це буде не під силу малюкові.
Протиставляти спеціально інших дітей у сім'ї або ж у дитячому колективі і розпалювати суперництво або ревнощі.
Не навчати комунікабельності зі своїми однолітками і культивувати в дитині відчуття переваги над ровесниками.
Не допомагати вирішувати проблеми з вихователями.
Посилювати вразливість дитини і почуття власної провини.
Намагатися завищувати всі еталони, яким Ваша дитина слідує.
Драматизувати всі невдачі.
Намагатися виставити всім напоказ будь-які недоліки малюка.
Підкреслювати весь час фізичну недосконалість і ущемляти тим самим самолюбство дитини або не звертати уваги на те, як розвинений Ваш малюк фізично, і не намагатися допомагати йому засвоїти навички, вважаючи, що найголовніше - інтелект.
Не розуміти проблеми малюка і не намагатися вирішувати їх або перебільшувати.
Вважати, що Вам з дитиною просто не пощастило, і дорікати їй весь час за це.
Надмірно опікати дитину або не допомагати ні в чому.
Прагнути зробити дитину стандартною, підрізаючи їй крила.

Обдарована дитина

Обдарована дитина — зовсім не означає, що вона щаслива, успішна в майбутньому та реалізована. Як батькам підтримати обдаровану дитину?

Навіть батьки таких дітей не розуміють, як підтримати обдаровану дитину в прагненні до освоєння оточуючого світу так, щоб не пригнітити її творчі здібності та не перебільшити із кількістю завдань, лишивши дитя спілкування з однолітками та безтурботного дитинства. Помітивши дар у своєї дитини, батьки одразу ж перетворюють її в свою візитну картку, намагаючись втілити в ній все те, чого не змогли досягти самі.

Нажаль, освітні програми не придатні для навчання талановитих дітей; деякі з учнів стають «незручними» для вчителів, оскільки є досить непосидючими та енергійними, іноді знають більше за викладача, задають незручні питання, на які батьки та вчителі не можуть відповісти. На якомусь етапі дитині стає нецікаво на уроках в школі.

На прийомах чую: «Я хочу бути такий, як усі!» — не хочуть виділятися і проявляти себе, оскільки більшість із оточення не розуміють та не підтримують їх. Талановиті діти, як правило, у колективі тримаються осторонь – їм взагалі нецікаво з однолітками. Загляньте в їх сумні очі! Як правило, такі діти самотні, часто стають жертвами психоемоційного насилля з боку однолітків — на них тиснуть однокласники, обзивають «ботаніками», «очкариками». Якщо треба списати — забирають зошити, а далі розмова коротка: «Ти ж в контакті не сидиш, таку музику не слухаєш, на дискотеку не ходиш! Про що з тобою говорити?». Доречі, дорослі не часто втручаються у такі «розбирання», намагаючись припинити «травлю», «нехай самі…» — кажуть вчителі. Відтак, дитина залишається сам-на-сам із своєю відчуженістю. Багато з них мають безліч психоемоційних розладів – вони скаржаться на біль у животі, на запаморочення, головний біль, хронічні ангіни та бронхіти, що символізують пригнічені почуття жалю та образи.

Статистика така, що значна кількість втрачає свій дар вже до підліткового віку, деякі з них кінчають життя трагічно. Навіть у дорослому віці вони найчастіше самотні — їм складно знайти співрозмовників, побудувати стосунки з протилежною статтю, оскільки навички комунікації сформовані недостатньо ще з дитинства.

Батьки хочуть, аби дитина частіше проявляла свій талант. А завдання має бути інше: вкласти в них знання, всебічно розвиваючи, обов’язково знайти оточення для цікавого спілкування. А далі дитина має вибрати сама — куди йти у майбутньому. Часто все відбувається навпаки – дитя прагне малювати, а батьки вибрали для неї «модну» професію. Доля скалічена — бачимо алкоголіків-юристів або бухгалтерів, що страждають від головного болю.

Детские страхи: как преодолеть

Помощь детям в преодолении страха, не только избавляет малыша от тревог, но и помогает строить отношения родитель-ребенок. Совместные усилия по избавлению от страхов дают понять малышу, что вы являетесь для него надежной поддержкой, и что он может положиться на вас. Чтобы успешно бороться с детскими страхами, необходимо понять, почему они у детей возникают.

Причины возникновения детских страхов как преодолеть детские страхи

Немалую роль в появлении детских страхов играет развивающееся воображение. В сознании малыша сказки и реальность находятся очень близко. Очевидно, что впечатлительные дети, с хорошо развитым воображением, чаще испытывают страхи. Все это нормальная часть развития вашего ребенка. Для каждого возраста характерны свои детски страхи. У малышей 3-6 лет чаще всего встречаются:

*страх темноты

*страх одиночества и разлуки с мамой

*боязнь техники и бытовых приборов, особенно тех, которые издают сильный шум.

*боязнь врачей и уколов

*страх воды

*боязнь высоты

*боязнь чудовищ, сказочных персонажей, а также всего непонятного, например людей в масках

Удивительно, но, когда дети начинают испытывать страхи, они часто как будто специально стремятся испугаться. Снова и снова просят почитать страшную сказку или поставить мультик про Бабу Ягу. Все это вызывает недоумение у родителей, которые считают, что малыша надо оберегать от всего пугающего. Конечно, ребенку совершенно не нужно смотреть взрослые ужастики или кровавые криминальные хроники по телевидению. Но избегать всех книжек, где есть страшные персонажи, не стоит. Такие сказки учат малыша сопереживать героям, а значит, способствуют его эмоциональному развитию. Испытывая жалость и сочувствие к книжным персонажам, дети учатся доброте и справедливости. К тому же, ребенок не зря так настойчиво интересуется страшными историями. Возвращаясь к своему страху вновь и вновь, ребенок пытается понять свои чувства, и таким образом справиться со своим страхом.

Как преодолеть детские страхи?

Чтобы ребенок смог преодолеть свои страхи ему необходима помощь и поддержка родителей. Первая задача - создание спокойной атмосферы в семье, ведь, как известно, появление многих детских страхов связано с нервным возбуждением ребенка. Но даже у спокойных детей появляются возрастные страхи. Что же делать? Вот основные правила, которые помогут преодолеть детские страхи:

Признайте детские страхи. Многие страхи кажутся родителям абсурдными – малыш опасается спускаться по лестнице в подъезде, или не может скатиться с метровой горки. Еще более глупыми кажутся детские фантазии – акула, которая приплывает ночью в детскую комнату, чудище, которое прячется в шкафу. В любом случае не стыдите ребенка за то, что он боится. Наоборот, дайте ему понять, что испытывать страх – естественно. Все, даже взрослые, иногда чего-то боятся. Многие страхи, например боязнь высоты или огня - проявление инстинкта самосохранения, помогающего нам выживать и избегать опасностей. Малыш должен понять, что бояться – нормально, но так же нормально преодолевать свои страхи (в случае отсутствия реальной опасности).

Удивительно, но попытки оградить ребёнка от всего пугающего, не всегда помогают преодолеть детские страхи, особенно если малыш уже испугался, а взрослые стараются просто "замять" это. Если ребенок испугался Бабы Яги в мультфильме, не выключайте телевизор. Лучше досмотрите мультик вместе с вашим малышом до конца – пусть он убедится, что добро победило, а зло было наказано. Иначе ребенок сам дофантазирует концовку, но не факт, что она окажется счастливой.

Говорите с ребенком о его страхах. Неизвестное пугает сильнее. Вытащив свое чудовище на дневной свет, и поделившись переживаниями с кем-то, кому ребенок доверяет, он сможет победить иррациональные страхи и пугающие фантазии. Пусть он опишет чудовище из шкафа, а потом вы сможете вместе перевести этот страх в игру. Сочините о нем сказку, только не страшную, а смешную. Пусть чудовище любит печенье. У него зеленые уши. И он до ужаса боится мальчиков и девочек. Чем больше забавных деталей вы придумаете вместе с малышом, тем легче ему будет преодолеть свои страх.

Когда малыш будет в хорошем настроении, поиграйте с ним в "бабайку", (помните, что надо изобразить его смешным, а не страшным), например, он может щекотать ребенка. Если малыш захочет, пусть он сам побудет "ужасным бабайкой".

Объясняйте ребёнку. Если малыш боится засасывающего пылесоса или слива в ванне, который поглощает воду, проведите с ребенком эксперимент - покажите, что может поглотить пылесос или слив, а что нет.

Используйте детскую фантазию против выдуманных страхов. Ребенок боится акулы? Наш кот съест любую рыбу, даже акулу. Чудище в шкафу боится волшебной ветки чертополоха. А любимая плюшевая собака будет защищать от всех прочих опасностей.

Учась преодолевать свой страх, ребенок получает очень важный навык, который будет служить ему всю жизнь. От действий родителей зависит, как ребенок будет справляться со своими проблемами в будущем.

Помогите ему научиться изучать и анализировать свои страхи, смотреть в лицо проблемам, а не прятаться от них, искать пути как можно справиться с ситуацией.

Что делать если ребенок кусается и дерется?

Наверное, нет таких родителей, которые бы не оказывались в ситуации, когда их милый малыш вдруг агрессивно сжимал кулачки или бросался кусаться. Как поступить в такой ситуации? Не обратить внимания? Ответить агрессией на агрессию? В первую очередь стоит задуматься о причинах такого поведения.

Почему дети кусаются?

Ребенок изначально рождается с полным «набором» эмоций. А вопрос их проявления преимущественно зависит от того, как их выражают родители. Если в вашей семье принято делиться своими чувствами, если нет давления на ребенка, к его потребностям прислушиваются – вряд ли он будет драться и кусаться всякий раз, когда его усаживают кушать или забирают с детской площадки.

Если же родители все решают за ребенка, да еще наказывают за непослушание, у ребенка накапливается злость, обида на родителей. Поэтому очередной ваш запрет может вызвать категоричный протест со стороны малыша вплоть до физической агрессии по отношению к вам. Такие приступы можно научиться подавлять, пресекать, но это не решит ситуации. Вы только загоните негативную эмоцию вглубь психического мира крохи, и неизвестно, чем это может быть чревато впоследствии.

Часто такие детки становятся драчунами в детском саду и в школе. А ведь заложенная в детстве модель поведения останется у человека на всю жизнь. Каким бы вы хотели своего ребенка видеть в будущем?

Как отучить ребенка драться и кусаться?

Как же поступать, когда ваш ребенок агрессивно ведет себя в приступе гнева?

1. В первую очередь постарайтесь вовремя предупредить «руко- и зубоприкладство» со стороны ребенка. Когда вы видите, что малыш начинает нервничать и сердиться - отвлеките его чем-нибудь, предложите поиграть в другую игру или прогуляться в магазин, например.

2. Если предупредительные меры не помогли, вам нужно остановить приступ агрессии. Крепко обнимите ребенка. Не схватите, не скрутите – обнимите.

3. Опуститесь до его уровня и смотрите в глаза.

4. Расскажите ему о его чувствах: «Ты не хочешь уходить с площадки (отдавать игрушку и т.п.). Я тебя понимаю». При этом ваша фраза должна звучать утвердительно и обозначать эмоциональное состояние ребенка. Покажите малышу, что понимаете его, ведь цель таких действий ребенка – показать свое чувство. И если она достигнута – продолжение агрессии бессмысленно.

5. Если малыш причинил вам боль – скажите об этом. Формулируйте фразы безлично. Не «сколько ТЕБЕ говорить, что драться нельзя», а «Мне очень больно. Я сержусь, когда кто-то меня бьет или кусает». ребенок дерется.

Как бы вам ни хотелось наказать ребенка, накричать или строго скомандовать «нельзя!» - не надо этого делать. Малыш сейчас испытывает сильную злость и не способен осознавать своих действий. К тому же, когда в момент злости ребенку (да и взрослому) приказывают – это провоцирует еще больший накал страстей. Такими действиями вы лишь усугубите гнев, а не предотвратите его. Даже если у вас получится остановить атаку малыша, эмоция останется и рано или поздно найдет выход.

Самое главное, любите своего ребенка не только ласковым и послушным, но и в порыве его детского гнева. Если малыш будет в вас уверен – у него не будет необходимости проверять вашу любовь такими агрессивными способами.

Соціалізація дошкільників.

Якщо раніше батьки і педагоги сприймали дошкільний заклад як інституцію, відповідальну тільки за здоров'я та підготовку дитини до школи, то сьогодні поряд з цими аспектами діяльності дедалі більшої значущості набувають й інші функції дитячого садка, зокрема одна з основних — соціалізація дитини.

Соціалізувати дошкільника — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати "відчуття іншого", сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно "вписуватися" в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.
Соціальність — інтегрована характеристика дошкільника.
Соціальність — похідна від "соціальний". Означає єдність соціальних потреб (у любові рідних, близьких, авторитетних людей; у підтримці, допомозі, захисті, схваленні тощо); умінь (орієнтуватися, пристосовуватися, позитивно впливати на соціальне довкілля); почуттів (довіри, прихильності, вдячності, відповідальності тощо); якостей (справедливості, чуйності, доброзичливості, товариськості, обов'язковості тощо) дошкільника.
У широкому сенсі "соціальність" є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість.
Він характеризується здатністю:
•  приймати соціальні правила і норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;
•  виявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінюванні, прилаштовуватися до вимог соціальної групи та водночас зберігати власне обличчя;
•  добирати корисні для свого соціального розвитку ролі, поводитися відповідально, співвідносити чекання інших з власними можливостями й домаганнями;
•  орієнтуватися у своїх правах та обов'язках;
•  брати інших до уваги, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони інших людей;                                    -
•  поводитися з партнерами по спілкуванню гнучко; реагувати на їхні слова та дії адекватно; вміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися, укладати угоди;
•  виявляти толерантність, емпатію, здатність співчувати і співрадіти;
•  налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними, уникати конфліктів або розв'язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій;
•  бути домірним стану людей, які оточують (не веселитися, коли їм сумно, стримано поводитися у присутності хворого тощо);
•  оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовуватися на їх подолання; проявляти витримку у стресових ситуаціях;
•  бути здатним до самопокладання відповідальності, ініціювати допомогу та підтримку іншого;
• розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;
•  гідно вигравати і програвати;
•  узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами;
•  контролювати та регулювати свою поведінку та поведінку людей, що оточують; утримуватися від образливих слів та негативних проявів;
•  у разі потреби звертатися по допомогу, вміти нею скористатися;
•  володіти мовленнєвим етикетом, бути здатним ініціювати, підтримати та культурно завершити розмову;
•  диференціювати поняття соціально "схвалюване", "прийнятне", "неприйнятне";
•  уміти тримати дистанцію, відчувати межу бажаної-небажаної поведінки;
•  орієнтуватися у понятті "авторитет", пов'язувати його зі справжніми чеснотами й цінностями;
•  поводитися совісно за відсутності контролю з боку дорослого;
•  бути людяним, справедливим, уміти ставати на точку зору іншої людини.
Дошкільника можна вважати соціально компетентним, якщо він:
•  володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх миролюбного та конструктивного налагодження;
•  цінує, визнає значущість для себе всього, що пов'язане із соціальним життям, цікавиться ним;
•  називає словами, вербалізує основні назви, пов'язані з життям людини серед інших;
•  передає свої враження про соціальні події та взаємини людей художнім образом (малює, ліпить, складає оповідання, співає пісні...).
Про те, що дитина несоціальна, соціально некомпетентна свідчить її відстороненість від інших, небажання та невміння спілкуватися, прагнення усамітнитися, уникати будь-яких контактів, відсутність інтересу до людей, що навколо. В кожній групі дитячого садка є діти, яким складно адаптуватися до життя в широкому колі однолітків, встановити дружні відносини з ними. Вони більшу частину часу проводять на самоті. При цьому дехто з них із заздрістю спостерігає за іграми однолітків, а дехто почувається досить комфортно, не розуміє, навіщо вихователь намагається залучити їх до групових ігор, коли вони цього зовсім не хочуть.
Заняття спокійною діяльністю на самоті, активну гру дошкільника із самим собою педагоги подекуди сприймають як відхилення від норми, показники нездоров'я, як сигнал про необхідність виправити ситуацію. Наскільки правомірні такі побоювання? Чи варто переривати тривале перебування дитини наодинці? В який спосіб залучати таких дітей до спільних занять, ігор, розваг?
Спокійна гра або заняття дитини із самою собою ще не дає достатньої підстави для хвилювання, хоча і потребує уваги дорослого. Заняття на самоті може свідчити, що:
•  дошкільник — інтроверт, тобто в нього розвинений внутрішній світ, і своє цікавить його більше, ніж чуже;
•  дитина втомилася від перебування протягом тривалого часу серед однолітків, хоче перепочити;
•  вихованець захопився діяльністю, забувши про все інше, зосередився на ній;
•  відсутній улюблений друг, за яким дитина сумує, без якого їй нецікаво грати.

Безумовно, стабільне небажання дошкільника грати з іншими та брати участь у спільній з однолітками діяльності може бути і тривожним сигналом: засвідчувати схильність до аутизму — крайньої форми порушення контактів, відхід від реальності, занурення у світ власних переживань. Водночас помилково кваліфікувати як аутизм індивідуальні особливості дитини, що полягають у більшій орієнтації на внутрішній, ніж зовнішній світ. Щоб пересвідчитися у тому, що зазначена форма поведінки перебуває в межах норми, варто з'ясувати, чи розвинена в цієї дитини довільність поведінки (чи досягає вона поставлених цілей, чи здатна долати труднощі, чи може відмовитися від бажаного на користь необхідного, чи спроможна утриматися від імпульсивності, агресії, інших асоціальних форм активності).
За умови збереження вольової поведінки бажання дитини усамітнитися може не викликати особливих побоювань.
Педагогові не варто залучати таку дитину до групової діяльності примусово, силою своєї влади. Це не тільки не дасть бажаного ефекту, а може підірвати її довіру до дорослих, посилити тенденцію до уособлення. Таким чином, якщо дитина хоче побути на самоті, дорослий має рахуватися з цим і надавати їй таку можливість. Інша справа, скільки часу і що саме робить вихованець, усамітнившись, в якому стані повертається до дитячого гурту.
Тут уже кожна конкретна ситуація має підказати вихователеві найоптимальніше рішення. Головне — не нав'язувати перебування у колі однолітків, а запрошувати до контактів з ними. Слід знайти способи привернути увагу дитини до чеснот, умінь, моральних якостей однолітків, щоб вона сама захотіла спілкуватися з ними — всіма одночасно або з кимось конкретним.

Как реагировать на детские истерики

В раннем возрасте детям иногда свойственно устраивать истерики. Во время таких припадков ярости ребенок кричит, плачет, падает на пол, топает ногами, кусается. Такое поведение может быть характерно даже для очень спокойных детей. Обычно оно возникает в ответ на какой-то запрет родителей.

Истерики появляются у малыша не вдруг. Ребенок постепенно обучается этому приему управления родителями. Бороться с детскими припадками ярости можно, но это требует приложения некоторых усилий. Чтобы добиться успеха в этом вопросе, необходимо помнить, зачем дети устраивают истерики.

Почему дети устраивают истерики?

Малыши закатывают истерики не потому, что им нравится плохо себя вести, и не потому, что хотят раздосадовать родителей. Дети кричат, топают ногами и бросаются на пол потому, что это работает. Капризничая, ребенок пытается добиться своего и, получив желаемое путем истерик, он обязательно воспользуется этим способом еще раз. Поэтому как часто он будет прибегать к этому методу, зависит от реакции родителей. детская истерика

Как бороться с детскими истериками?

Очень важно научиться погашать и прекращать истерики, иначе это войдет в привычку малыша, и он начнет использовать их в качестве манипуляции постоянно. Итак, как родителям предотвратить истерику?

Старайтесь предугадывать капризы ребенка, чтобы предотвратить их.

Самая распространенная ошибка – это ждать, пока его поведение выйдет из-под контроля полностью. Необходимо научиться предугадывать состояние ребенка, еще до того как произойдет вспышка. Обратите внимание на характерные предвестники бури – хныканье, беспокойство, напряжение, и постарайтесь отвлечь его при первых же признаках раздражения.

Сами малыши еще не умеют контролировать эмоции, поэтому родители должны помогать им. Попробуйте поговорить с ребенком успокаивающим тоном, погладьте его, обнимите, напойте песенку.

Выразите абсолютную нетерпимость истерик.

Малыш должен понимать, что его поведение никто терпеть не будет. Как только начнется истерика, перестаньте с ним общаться, пока он не успокоится. Не стоит уговаривать его, кричать, шлепать – ни одно из этих средств обычно не работает. За своими криками он вас даже не услышит. Постарайтесь не отвечать ему, лучше даже не смотрите в его сторону, можно демонстративно надеть наушники – это даст понять малышу, что его крики бесполезны.

Лишите малыша зрителей.

При повторяющихся истериках лучше всего изолировать ребенка сразу, как только возникает вспышка. Если это происходит в общественном месте, переместите его в более уединенное, пока он не успокоится. Отведите его в какое-нибудь место, где нет игрушек, телевизора и других детей. Малыш должен осознавать, что не заслуживает своим поведением игр и внимания.

Длительность нахождения в успокоительном месте для разных детей может быть разной, но он должен оставаться там хотя бы две минуты с момента успокоения. Если он вновь начнет капризничать, отведите его обратно. Самое сложное здесь – сохранять собственное спокойствие, но оно поможет ребенку вернуться в спокойное состояние.

Не используйте уединение как наказание - нельзя закрывать ребенка одного в темной комнате, у него могут появиться детские страхи.

Ваше неприятие истерик должно быть постоянным.

Очень важно выбрав линию поведения во время истерик, придерживаться ее всегда. Тогда ребенок будет понимать, что результат его капризов неизменен. Если ребенок капризничает с другими людьми – няней, воспитателями, вашими родителями, оговорите с ними заранее план поведения в таких ситуациях, подчеркните, что взрослые не должны обращать внимания на капризы. Общение с другими детьми должно быть позволительно только в нормальном состоянии. Беседуйте с теми, кто занимается с вашим ребенком, это поможет оценить достижения в перевоспитании.

Научите малыша правильно выражать недовольство.

Ребенок должен понимать, что он может расстраиваться, но не посредством истерик. Поэтому когда он и вы успокоитесь, побеседуйте о том, как правильно выражать неудовлетворенность. Очень часто дети просто не знают, как по-другому выразить свое состояние, и поэтому начинают капризничать. Расскажите ему, как выражать свои эмоции словами, научите его соответствующим словам – злой, печальный, уставший, сердитый, расстроенный. И поощряйте его, когда он будет пользоваться этими словами, хвалите его.

Истерики всегда неприятны, но главное в этом деле иметь терпение и постоянную позицию. Ведь гораздо проще отучить малыша от них в первые несколько раз, чем после двухсотого повторения.